Читець 7
Оте, що в образі олійнім,
чи акварельнім
не відбить.
Тут закарбується
надійно –
не підведуть різець і мідь.
Як не крути, -
а вийде скорбно,
суціль приглушений акорд.
Самотина…
Чи може скорбут
перенаповнять
твій офорт?
Осмута ляже на півтон,
зітнеться лінія з журбою.
…Невже то
унтер-солдафон
бреде ще слідом
за тобою?
Він спокою тобі не дасть
і в гру, котра життям
зоветься,
іще підкине чорну масть
коли ж вистава ця урветься?
(Слайд 11 « Автопортрет у світлому костюмі», офорт,1860 рік)
Ведучий 2
За фотографією, яку зробив у Києві у 1859 році І.Гудовський , 1860 року виконано автопортрет у світлому костюмі. Тут на обличчі Шевченка помітні сліди тяжкої недуги, яка підточувала і без того надламане засланням здоров`я поета. У цьому ж творі відбився також пригнічений стан Шевченка, у якому він повернувся в Петербург після арешту на Україні влітку 1859 року.
Читець 8
Очі заплющиш: перед очима
ранок зелений недільний.
Канів побачиш…Дніпро.
Як спочинок,
запах духмяного зілля.
Все пригадаєш –
поринеш у світле
і дня сіризна посвітліша,
пітьма робітні немовби
розквітне
в лоні офортної тиші.
Довго судилось до неї іти
колами Данте.
Та відшукає
душа теплоти –
світла Рембрандта.
(Слайд12 «Автопортрет у шапці і кожусі»,офорт, 1860)
Ведуча 2
Автопортрет створений не пізніше 4 грудня 1860 року за фотографією А.Деньєра, зробленої 1859 року.
Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Т.Шевченка, який здобув найбільшу популярність.
Читець 9
Насуплені брови.
опущені вуса..
на вигляд: такий собі
дядько в кожусі;
колишній кріпак,
учорашній солдат –
не пан, хоч за пана
багатший стократ.
…А думи і погляд –
однаково гострі,
укотре лишають
Васильєвський острів
і світу того,
що до всього оглух,
розламує рамки
селянський кожух.
І кров гайдамацька
не заголубіла,
і кістка не панська –
не біла, не біла,
його не змінив ні сюртук ,
ані фрак,
не замінив його
панський піджак -
все`дно воскресає
нескорений дух –
розламує рамки
селянський кожух.
(Слайд 13 «Автопортрет з бородою», 1860 рік)
Читець 10
Твій академік…
трошки п`яний ,
колядка сіла на язик
і загубилась неслухняна,
а поруч славить ніч Різдвяну
північний вітер-колядник.
Та ти не голий на вітрах
і ситий – з`їв два пуди солі,
є хата метена, котра
не на горбах поки Дніпра,
а на столичних антресолях.
Вже б оженитись, може, треба,
бо в самоті так і помреш!?
Хоч збоку глянути на себе,
…Чи вже накрило снігом небо
ті дивні помисли? Авжеж.
Терпи, козаче…
Звісно тяжко,
до болю стиснеш кулаки.
…Розрада ж –
кобза он на цвяшку
і натюрморт –
козацька пляшка
та вже наповнені чарки.
(Слайд 14 «Останній автопортрет Тараса Шевченка», олія,1861 рік)
Ведучий 2
Останній автопортрет виконаний 1 лютого 1861 року. Він відтворює образ безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка, посилює трагізм твору. Глибока туга в очах, життєва мудрість у вигляді.
Ведуча 2
Сучасник так змальовує поета : «Він середнього зросту, широкоплечий і взагалі кремезної, міцної будови…риси обличчя свідчили про відвагу, очі блищали енергією». Це портрет зовнішній. А внутрішній? Біограф поета Василь Маслій пише: «За складом характеру і розуму Тарас Григорович був широкий українець…Відмітними рисами його вдачі були надзвичайна доброта і лагідність, навіть ніжність, дивовижна правдивість і прямота що доходила до різкості, безкорисливість і самовідданість…Доброта його не знала меж. Завжди поспішав на допомогу, ділився останнім, його надзвичайна безкорисливість і непрактичність спричиняли до того, що він майже завжди був у нестатках. Помер він таким же бідняком, як народився»
Читець 11
Рембрандт любив недарма
теплий, м`який портрет.
Дивна олійна фарба,
ніби застиглий мед.
Ляже прозоро, не грубо,
мов розтечеться в тіні.
Стишений вогник груби
світиться вглибині.
Стомленість силуета
на білизні полотна,
тьмяний овал портрета,
зимний овал вікна.
Небо, як темна ніша,
лютий мороз не вщух.
…Знов одягай затишний
теплий сільський кожух.
Ведучий 2
До останнього подиху великий кобзар не залишав пензля та пера. За кілька днів до смерті на звороті офортного автопортрету Шевченко написав свого останнього вірша.
Читець 12
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувати
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до бога,
Почимчикуєм спочивать?
Втомилися, і підтопталися,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас!
У виконанні учня звучить пісня «Заповіт»
Ведуча 2
Проникливо й розумно дивиться на нащадків з автопортретів Тарас Шевченко, ніби й зараз він із нами, ніби й зараз з Україною.
| 
